🦅 Для «Дикого Поля» відстань — не перешкода, а ціль — лише питання часу. 💥 Один точний удар — і мінус ще одна ворожа позиція. Працюємо 🔥 москва впаде! 💥
ОлОлег Тягнибок || офіційний канал
КатегорияOtherЯзыкRUДобавлен06 июл. 2026 г.КачествоПроверен
Подписчики1.3K
Сред. просмотры3.2K
ERR235.9%
Цена-- RUB
Цена / подписчик--
Цена / просмотр--
Метрики обновлены: 07 июл. 2026 г.
Последние посты
БІЛИЙ ОРЕЛ ЗАЮШЕНИЙ НЕВИННОЮ УКРАЇНСЬКОЮ КРОВ'Ю: Павлокома – ми НЕ забули! Злочини на ґрунті етнічної ненависті до українців, масові вбивства та знущання не мають терміну давності. Продовжую серію історичних дописів про геноцид українців поляками на рідній землі. Попередній допис про різанину у селі Сагринь ( https://www.facebook.com/share/p/1H3KC4WDpD/ ) продемонстрував, наскільки мало українці мають інформації про ці темні і трагічні сторінки нашої історії. І нехай ті, що насолоджуються безпекою за рахунок життів кращих синів і дочок України, не сподівається, ми нічого не забули! Павлокома – нині село в Динівській гміні Підкарпатського воєводства Польщі. Історично це було етнічне село українського Надсяння. Після підписання пакту Молотова-Ріббентропа між Гітлером і москвою, ця територія увійшла до складу СРСР, ставши частиною новоствореної Дрогобицької області. Проте згідно з Люблінською угодою 1944 року – за особистим наказом Сталіна – село передали Польщі, як і інші споконвічні українські землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. І тільки-но це сталося, поляки одразу розпочали жорстокі етнічні чистки. На початку березня 1945 року тут розігрався кривавий сценарій. Озброєне бандитське формування польської армії крайової, яким керував поручник Юзеф Бісс (яке символічне прізвище у ката) на псевдо «Вацлав», спільно з польськими нелюдами з навколишніх сіл, влаштувало сплановану ліквідацію мирного українського населення. Жертвами цієї бійні стали понад 500 беззахисних українців, для яких це надсянське село було рідною землею протягом багатьох поколінь. Важливо наголосити, що серед убитих були у більшості жінки і діти. Трагедія розгорталася методично і безжально. Польські бойовики оточили село, зганяючи переляканих людей до місцевої греко-католицької церкви. Храм, який мав бути прихистком, перетворився на місце жорстоких катувань і допитів. Тих, кого визнавали «небезпечними», а згодом і просто всіх підряд, партіями виводили на місцевий цвинтар. Чоловіків, жінок, старих і зовсім маленьких дітей розстрілювали на краю заздалегідь викопаних ям. Озброєні бандити не зупинялися ні перед чим – хати палили, майно грабували, а поранених живцем засипали землею в масових могилах, замітаючи сліди свого страшного злочину. Свідчення очевидців, які вижили в цьому пеклі, відкривають жахливу правду: Олена Сподарик (на час трагедії – 9 років): «Нас вигнали з хати і погнали до церкви. Там уже було повно людей. Поляки ходили між нами, вибирали чоловіків, били їх і кудись виводили. Потім почали виводити жінок з дітьми. Мою маму і маленького братика повели на цвинтар. Я дивом загубилася в натовпі і втекла в ліс. Коли все стихло, я повернулася – на цвинтарі були тільки свіжі розриті могили, з-під яких ще просочувалася кров...» Єва Шпак: «Нападники мали списки, які їм підготували місцеві польські сусіди. Вони чітко знали, хто де живе. Наших чоловіків катували прямо в церкві, вимагаючи зізнань у тому, чого вони не робили. Тих, хто намагався сховатися у льохах чи під стріхою, витягували і кололи багнетами. Село палало з усіх боків, стояли страшні крики і плач дітей, яких убивали на очах у закривавлених матерів...» Степан Попович: «Мене врятувало те, що я впав у яму на цвинтарі за мить до пострілу і на мене впали тіла інших убитих. Я лежав там серед трупів кілька годин, задихаючись від запаху крові та пороху. Я чув, як польські вояки сміялися, добиваючи тих, хто ще стогнав. Коли стемніло і бандити пішли пиячити та ділити наше майно, я виліз із могили. Вся Павлокома перетворилася на згарище...» Сьогодні ці події постають у новому світлі на тлі відверто недружніх заяв офіційної Варшави. Коли польські політики починають спекулювати темою євроінтеграції України через питання історичної пам'яті (зокрема постаті Степана Бандери та інших діячів національно-визвольного руху), вони забувають про власні неспокутувані гріхи. Особливе обурення викликають закиди щодо українського Закону про Національний Пантеон. Спроби диктувати сувере
Ба більше, у польському політичному дискурсі знову виринають шовіністичні терміни на зразок «Східна Малопольща» (Wschodnia Małopolska) щодо західноукраїнських земель. Це пряма ревізія історії та неповага до територіальної цілісності України. Також жоден обіцяний, колись “літаючий” ще совєцький металобрухт, не вартий того, щоб розмінювати його на нашу національну пам'ять і наших правдивих Героїв. Бо Нація, що зберегла свою національну гідність, рано чи пізно буде мати і технології, і потенціал куди більший, ніж кілька старих літаків. Тим польським діячам, які перетворюють наше трагічне минуле на сумнівні дивіденди та намагаються розмовляти з Україною з позиції сили, варто пам'ятати слова з Книги пророка Осії (8:7): «Вони сіють вітер і пожнуть бурю». Ми прагнемо рівноправного діалогу, але ніколи не дозволимо стерти пам'ять про трагедію нашого народу у Павлокомі. Наступний допис – про різанину поляками українців в селі Піскуровичі..
30 червня 1941 року. У Львові проголошують Акт відновлення Української Держави. На Національних зборах його зачитує щойно призначений голова уряду — Українського державного правління Ярослав Стецько. Українські війська в місто вводить Роман Шухевич, який цього дня саме святкує свої уродини. Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери підтверджує факт існування Української Держави і її тяглість з часів УНР. Декларує усьому світові, що ми, українці – законні господарі на СВОїй, БОгом ДАній землі. За кілька днів гестапо арештовує Бандеру та Стецька. Починаються масові арешти членів ОУН. Через відмову націоналістів співпрацювати з німцями, їхніх родичів катують до смерті. А їх самих — відправляють в концтабір. Згадуйте це щоразу, як вам намагаються нав’язати міфи про якусь «співпрацю» ОУН із німцями. І пам‘ятайте, що Україна — правонаступниця УНР, а не УССР. З «рускім міром» ми, українці, не маємо нічого спільного. Слава Героям! Слава Україні! москва впаде!