Історія дівчини, яка змогла покарати свого ґвалтівника через 15 років
Публікується з дозволу
«Вітаю. Давно хотіла написати, та якось не доходили руки.
Я з багатодітної родини, і був у батьків друг. Такий друг родини, який з'явився ще до мого народження.
Коли мені було 8-11 років, він приставав до мене, вчив цілуватися, розповідав про секс. З часом я почала проявляти ініціативу, і він мене зґвалтував. Звісно, я нікому цього не розповідала, бо я ж "сама хотіла", і це б зруйнувало його стосунки з моїми батьками, зрозуміло ж, що з "моєї провини".
З часом батьки перестали з ним спілкуватися, бо він чіплявся до моєї молодшої сестри, а вона розповіла про це мамі й татові.
Мені він казав, що та молодша сестра дуже погана, тому що вона на нього поскаржилася, а в них нічого не було, навіть не цілувалися, а вона взяла і зіпсувала "наші стосунки".
У 16 років я з ним випадково зустрілася, і коли розмова зайшла за минуле, він сказав: "Знаєш, якби в мене була можливість повернутися назад і щось змінити - я б вчинив так само".
У 19 років я зрозуміла, що це було не ок, що це розбещення неповнолітніх. І подумала, що потрібно буде якось його посадити, ібо нєфіг лізти до малих дівчат (коли я ставала старшою, почала помічати, що він заглядається на ще менших моїх сестер, яким 3-4 роки). Але я вважала себе винною і дуже хвилювалася з цього приводу, тож ніяк не наважувалася.
У мої 25 мене почало накривати, і я таки подала заяву в поліцію. На моє здивування неадекватним у поліції був тільки один пан, який намагався на мене тиснути і казав що термін давності сплив, і я зроблю більше проблем своїм батькам, ніж цьому покидьку. Але батьки мене підтримали. Після подачі заяви я цього пана більше не бачила, а до мене приставили слідчих і прокурорку. Це були жінки.
Надалі співпраця була максимально комфортною - наскільки це можливо. Коли я сказала прокурорці про вищезгаданого пана, вона просила його дані, але, на жаль, я їх не запам'ятала. Прокурорка на першій же зустрічі наголосила, що готова боротися за мене в цій справі та розуміє, що мені це може бути важко, тож попросила, щоб я була рішуче налаштована і не здавала назад.
Коли сестри дізналися про справу, ще одна молодша сестра написала заяву, бо цей покидьок зґвалтував і її, хоча вона ініціативу не проявляла, як я. Після цього моєї рішучості довести справу до кінця значно додалося, бо головним стримуючим фактором було "ну, то мені так не пощастило, бо я сама хотіла", а виявилось не так.
Мені пощастило, що цей покидьок розповідав більше, ніж я пам'ятала, і рада, що поліція максимально адекватно реагувала і створила безпечну атмосферу під час допитів, слідчих експерементів і навіть в суді.
Суди ще тривають, та прокурор, що нас захищає (чоловік), вже показав свою рішучість у досягненні правосуддя й особисто дякував мені і моїй сестрі, що ми знайшли сили та наважились написати заяву, щоб покарати кривдника.
Я знаю, що його посадять, і це буде доволі таки скоро, а там, сподіваюся, він довго не житиме. Можливо, я зла, та мене це тішить. Також моє ставлення до поліції змінилося в кращу сторону. І після подачі заяви мені стало трохи легше. Наразі працюю з психотерапевткою, тож сподіваюся залишити всю цю ситуацію в минулому.
До речі, ваш блог відіграв чималу роль в усвідомленні що винна не я, а дорослий дядько віку батьків. Дякую 🤗»
Публікується з дозволу
«Вітаю. Давно хотіла написати, та якось не доходили руки.
Я з багатодітної родини, і був у батьків друг. Такий друг родини, який з'явився ще до мого народження.
Коли мені було 8-11 років, він приставав до мене, вчив цілуватися, розповідав про секс. З часом я почала проявляти ініціативу, і він мене зґвалтував. Звісно, я нікому цього не розповідала, бо я ж "сама хотіла", і це б зруйнувало його стосунки з моїми батьками, зрозуміло ж, що з "моєї провини".
З часом батьки перестали з ним спілкуватися, бо він чіплявся до моєї молодшої сестри, а вона розповіла про це мамі й татові.
Мені він казав, що та молодша сестра дуже погана, тому що вона на нього поскаржилася, а в них нічого не було, навіть не цілувалися, а вона взяла і зіпсувала "наші стосунки".
У 16 років я з ним випадково зустрілася, і коли розмова зайшла за минуле, він сказав: "Знаєш, якби в мене була можливість повернутися назад і щось змінити - я б вчинив так само".
У 19 років я зрозуміла, що це було не ок, що це розбещення неповнолітніх. І подумала, що потрібно буде якось його посадити, ібо нєфіг лізти до малих дівчат (коли я ставала старшою, почала помічати, що він заглядається на ще менших моїх сестер, яким 3-4 роки). Але я вважала себе винною і дуже хвилювалася з цього приводу, тож ніяк не наважувалася.
У мої 25 мене почало накривати, і я таки подала заяву в поліцію. На моє здивування неадекватним у поліції був тільки один пан, який намагався на мене тиснути і казав що термін давності сплив, і я зроблю більше проблем своїм батькам, ніж цьому покидьку. Але батьки мене підтримали. Після подачі заяви я цього пана більше не бачила, а до мене приставили слідчих і прокурорку. Це були жінки.
Надалі співпраця була максимально комфортною - наскільки це можливо. Коли я сказала прокурорці про вищезгаданого пана, вона просила його дані, але, на жаль, я їх не запам'ятала. Прокурорка на першій же зустрічі наголосила, що готова боротися за мене в цій справі та розуміє, що мені це може бути важко, тож попросила, щоб я була рішуче налаштована і не здавала назад.
Коли сестри дізналися про справу, ще одна молодша сестра написала заяву, бо цей покидьок зґвалтував і її, хоча вона ініціативу не проявляла, як я. Після цього моєї рішучості довести справу до кінця значно додалося, бо головним стримуючим фактором було "ну, то мені так не пощастило, бо я сама хотіла", а виявилось не так.
Мені пощастило, що цей покидьок розповідав більше, ніж я пам'ятала, і рада, що поліція максимально адекватно реагувала і створила безпечну атмосферу під час допитів, слідчих експерементів і навіть в суді.
Суди ще тривають, та прокурор, що нас захищає (чоловік), вже показав свою рішучість у досягненні правосуддя й особисто дякував мені і моїй сестрі, що ми знайшли сили та наважились написати заяву, щоб покарати кривдника.
Я знаю, що його посадять, і це буде доволі таки скоро, а там, сподіваюся, він довго не житиме. Можливо, я зла, та мене це тішить. Також моє ставлення до поліції змінилося в кращу сторону. І після подачі заяви мені стало трохи легше. Наразі працюю з психотерапевткою, тож сподіваюся залишити всю цю ситуацію в минулому.
До речі, ваш блог відіграв чималу роль в усвідомленні що винна не я, а дорослий дядько віку батьків. Дякую 🤗»